...

Одні й ті ж питання щоразу тривожать думки:"Навіщо прагнути здаватись людині зовсім не тим, ким ти є насправді?Кого в тобі всеодно ніколи не буде?"
робити навмисні кроки у чуже життя зовсім таки не оригінально.Втрачати свою сутність заради коханої людини?Але чи дійсно вона варта цього?Чи варта вона твоєї уваги?Твого болю?Твого справді щирого кохання?За що тобі дарують всі ці муки?Весь біль?Всі відчуття ненавісті?Чим взагалі можна заглушити почуття порожнечі?Чим?Навіщо?Через що?Чому так важко жити без нього?Чому я неможу відпустити всі свої почуття в безодню?Просто взяти і відпустити...Чому моя душа так болить?Чому вона ніяк не відпустить всі мрії,думки,спогади?!Мені вкотре боляче..Хочеться кричати,душа вивертається,прагне волі.Прагне позбутись всіх почуттів,всього,що прив*язує її до нього..
Більше нехочеться нічого..Ніяких слів..Ніяких бажань..Ніяких думок..Нічого..Нікого..Ніколи..
Я все ще просто сліпо живу у світі свого маленького кохання.У світі відлуння своїх думок,думок серця..Мій світ-моє маленьке життя.Мої кволі кроки у майбутнє мають право на існування.Мають,але незнають коли з*явиться можливість .А інколи все навпаки:є можливість - немає бажання,немає поставленої мети для досягнення чогось нового.Навіть для досягнення того самого нещасного кохання приглушеного самотністю та безвихідністю.

Кричите!

Знаете, Маяковский все стихи свои называл 'криками души'. Если плохо и хочется кричать, кричите! На бумаге... Хотя бы результат будет виден...