Буденність

І щось воно зовсім таке все звичайне...
Слова повторяю... О... як вже набридло!
А вам не здається таким моє слово?
І я відчуваю себе наче бидло...

О... де ж воно? Де моя дивна натура?
Коли зажевріє на обрії вечір?
Куди дівся місяць? Хитрий паскудник!
Псуєш мені мрії... Лягають на плечі

Важезні, незграбні, без сорому тіні...
Приперлись! Гидкі і потворні химери...
Чого ж ви нависли мені над душою?
Нудні як переклади батька-Гомера...

І що мені з вами лишилось зробити?
Я вже накричала... ше поматюкаю...
Мені може легше хоч трішечки стане,
Мене може сон чарівливий спіткає...

Здається даремно я так намагаюсь
Триматися вкупі сама із собою...
Можливо програма мене обдурила?
А може і мозок не може без збою?

Та як би там було... Хіба це важливо?
Дивися як пальці торкаються неба...
За вітром тріпочеться дерева листя...
І більше нічого... нічого не треба!