Личаківське кладовище

Пустинні алеї позіхають сонливо
В тіні величних дерев
Крізь обійми плюща бачу Місяця зливу
А десь там спочиває утомлений Лев

Тільки тріск, шарудіння порушує спокій
Віковічного дивного сну
А хрести височіють, не знають лиш доки
Хтось же знищить оцю царину

Споглядають на мене звичайні обличчя
Але все-таки, щось в них не так
І все ж страх не дає підійти мені ближче
Щоб побачити краще цей знак

На їх долях застиг тяжкий відбиток смерті
Невідомого нам побратима Морфея
Вічний сон огорнув їхні душі роздерті
Що блукають тепер, мов комета Галлея

Їх зогнилі вуста не промовлять і слова
Догоріли свічки заразом із життям
Лише пам’ятний напис для них колискова
Що повільно за руку веде в небуття