Обгоряють в метелика крила... (укр.)

Відчайдушна примарливість волі:
Обгоряють в метелика крила...
Не втече від підступної долі.
Замість неба - холодна могила.

Великі надії, малі сподівання...
Як рани на тілі, вбиває кохання.
Вмирає метелик і жити не хоче,
І він цеє знає, та більше не може.

Пролились сльозами за обрієм зорі.
В безмежному небі блукає думками.
І мрії, як вітер, легкі та прозорі.
А думки безумні, як темнії хмари.

Душа згоріла вже давно.
Перетворились в попіл мрії.
Злий Люцифер украв тепло,
Та не вкраде надії !

Чуєш? Хтось прошептів про натхнення.
Мабуть, вітер співає пісень.
То є знак, то Господнє знамення:
Він прожити віщує ще день.

Придивись. І, можливо, побачиш,
Як світанок повернеться знов.
Не від горя, від щастя заплачеш.
Вічна мрія, як щира любов...

Мотиляки...

Мотиляки... Гарні, с..ка, комашки)))) А вірш класний...

в.і.д.п.о.в.і.д.ь.

гг.. твій комент нагадав мені Ірену Карпу.. посміхнуло))

От і добре, що

От і добре, що посміхнуло))) Я рада

Neon Du Pain

Дуже емоційний вірш, який гарно відображає вічну тему метелика і вогню. А головне те, що надія завжди має вмирати останньою!

мені завжди було цікаво

мені завжди було цікаво, хто придумав цю чергу з вмиранням? і хто в ній має померти першим?:))

метелик за кохання

дуже вразив...такi почуття...сподiваюсь,метелик живий?

метелик зробив свою справу..

метелик зробив свою справу.. теперь міцно cпить під ковдрою сніжного шару :)) Нажаль, це прекрасне стовіррячко не витримує більше одного сезону..