патріотично про життя

чому ті краски,що ти собі малюєш,вмить розпливаються від журливої краплини сліз? чому коли життя тобі говорить ти не помічаєш,і тікаєш в мрію,щоб вижити хоч мить...хіба справедливо усе те,що мимохідь проходить у нашому житті, те чарівне та симпатичне, не даючи ані краплини шансу на щастя? для чого ті речі,якіб ми могли цінити,кохати та берегти для нас недоступні? але чи можна витримати, та і для чого терпіти журливі та невтішні надії на відвертівсть що немов рожеве сяяво затьмарило дорогу у реальне буття? чому ті кому ми шепчемо - не чують та не помічають ніколи теплих та щирих слів...чому ми узагалі відчуваємо те,що виснажує нас...

тому що це життя...а змиритись з долею може той хто має кам"яне сердце. а кохання для нього - давно талий сніг з ім"ям того щастя...