Політ думок.

Все минає, все проходить,
Сонце знову є і сходить.
Знову щастя повні груди,
Теплі промені без бруду,
Що дають якісь надії,
Оживають дані мрії
І фантазії забуті,
У минулому закуті,
Що виходять на свободу.
І приємний вітер сходу
Обнімає ніжно тіло,
Що від радості тремтіло,
Під тендітним сяйвом ночі,
Що збентежити нас хоче.
Тихий шепіт слів прекрасних,
Дивних, милих, любих, страсних.
Що ідуть від серця всього,
Від її – в обійми мого.
І без слів чужої долі
Чути жданий запах волі,
Від чужих думок свободи.
А її чудної вроди
Я не бачив ще вжитті
Ні на небі, ні в польоті,
Ні у чорта під землею
Не стрічався я із нею…
Все чудово, дуже гарно,
Тільки жалко, що намарно.
Бо потухли сонце й зорі,
Всі релігією хворі.
І немає в світі долі –
Є на всіх лиш божа воля...