Пошук

Пронизані ноги і руки нитками
Й не можу віддатися волі сповна

В душі застиг відчай і смуток, і сором
Боюсь не знайду я себе у пітьмі

Закрилась, затисла себе у долонях
Й не знаю сама, чи під силу мені

Тримати і далі всередині тяжкість
Горіти у власному диво-вогні

Боюся я повністю цьому віддатись
Не втримаю й вибухну... Це не спроста

Чи зможу я відповідь в собі знайти?
Чи буду спокійно на все це дивитись?

І буде відлунням примарним кричати
Моє невідоме, цікаве й страшне

Як совість замучив мене оцей крик
Знесилено й винно лягаю я спати

Хоча б на годину забуду неспокій
Та це не врятує мене... навпаки

Прокинутись, бачити, що все так само
Й глушити хвилинною радістю сум

Завершити вірш... але як це зробити?
Коли я і пошук скінчити не можу...

Действительно

Действительно иногда трудно найти дорогу и жизненый путь, бывают дни или минуты тяжести на душе, страшное и необычное с нами происходит что мы сами не можем понять, в душе тяжёлый груз и не можешь ты поднять . . . Стих необычный, понравился, я высказал свою точку, быть может я в чём нибудь не прав . . .

(((Спасибо)))

Да, ты все понял... Тяжело передать в чем именно моя потерянность, но суть ты увидел... Спасибо... Иногда приятно только оттого, что кто-то хотя бы поверхностно видит проблему... Потому что надеятся разделить это с кем-то просто глупо, ведь так не может быть... Слова столь ничтожны, чтобы описать это...