Прощання

Повітря немає. Я дихаю смертю
І сльози стікають моїми щоками
Все було так чисто. Все було відверто...
Чи хтось зрозумів? Чи своїми ж руками
Я все зіпсувала?

На вухо шептала. Так тихо і ніжно
Принишкла до мене моя полонена.
Й своєю журбою укрила потішно
Мій сором і крила, немов коло сцени
Зібралися люди...

Вона так усміхнено дивиться в очі
Наївно і щиро (була я такою).
Й дає мені книжку у руки щоночі
Аби я відчула хвилини спокОю
І було приємно...

Знесилено я озираюсь й байдуже
Занурююсь поглядом у сторінки.
Пригадую що я зробила і дуже
Болить, бо я знаю, вже чути плітки
За межею зору...

Але забуваю про прикрі моменти
І бачу у книзі чарівні світи.
Вони уклонились під аплодисменти,
Й шукаю нових... Їх даєш мені ти
Там, за горизонтом...

Було так чарівно позбавитись смутку,
Хоча заплатила високу ціну.
Та це моє горе й лишитись здобутку
Я мушу умить, щойно я промину
Прозору межу...

Принаймні сьогодні я можу любити
Усе, що навколо. І бути в собі
Спокійною, милою й обов'язково
Я знов подарую цю радість тобі
Аби не забула

Моя ти печаль безутішна і щира,
Прощатись пора... Ось відкрию вікно
І випурхнеш пташкою... Крикну: "Щасливо!"
За тебе я вип'ю дешеве вино
І буду щаслива...