Вирок

На комп’ютері чи на папері
Залишились байдужі слова
Хтось промив мені мозок... ось двері
А за ними зогнилі дрова

Там під ними валяється думка
Очевидно занадто слабка
Її суть колись витерла гумка
А слова всі розмила вода

Я невміла суддя, оніміла підсудна
Зав'язався на вузол язик
Зала суду - провалля... тут брудно
Звідусіль чути насміх і крик

Я присяжна, я винесу вирок,
Понесу покарання... за що?
Я протерла папір аж до дірок
Я писала завжди абищо...

Я ледащо, нездара... даремно
Ви хвалили й лестили мені
Все було так глибоко й проблемно
І здавалось це все увісні

І слова розтинали цю тишу
Та попадали каменем вниз
Може щось вони вам і залишать
Доведуть кого може до сліз

Та мені по цимбалам як буде
Я не можу сказати одне
(Всі слова, що колись я забуду
Це старе і засохле лайно)

Я не виражу цього ніколи
Воно буде давити мене
Я дивлюся на себе і бачу
Що ніколи воно не мине

[рольові ігри чишо?(:]

прикольний віршик. дійсно, такий дорослий)) самокритично вийшло. навіть занадто))
це дуже добре. гра в суддю та підсудну теж шикарно вийшла. давай залікову книжку, буду ставити "зачОт":))
-----------------------------------------
Сволочи! Они убили Кенни!

Спасибо... Ух я и

Спасибо... Ух я и злая тогда была... Знаешь, бывает когда есть вдохновение и нету слов... Вот в таком состоянии я и)))

Надюха, кльовий

Надюха, кльовий вірш. Чомусь мені Пєлєєвіна нагадали усі ці судді, підсудні, присяжні, віроки... Дуже вражає вірш... навіть не чекав від тебе (ти ж мала ще)... зізнавайся, вкрала??? =)))))))
-----------------------------------------------------------------------------------------
С теплом, в меру трезвый маргинал.

Дякую... Мала то

Дякую... Мала то мала... але бляха... деколи і я можу... і нічого я не крала! Я не така