Життя - то є театр

Якщо життя, то є театр. То ми у ньому глядачи,
Що на віставу так собі зайшли?
Придбали, хто які схотів, та чи скоріше, хто, як зміг.
І безучасне сподівання, що у фіналі буде все нормально.
Та є одна подія, яка життя-спектакль розрізнила.
Якщо глядач отримав, що хотів, то він дарує квіти тим, хто грів.
А у житті, то трохи навпаки. Дарують лишь один раз.
На жаль, як правило, то дві.
А є ще інша категорія людей, яким замало день премєр.
Вони є ті, що вік акторами були.
І не байдуже споглядають, як оті, та всеж сценарії чужі.
Лишь мимовільні прояви бажання в очах спалахують
Але, як лід цензура гасить їх у мить.
Одні талановиті, а дех-то абияк та тільки б жити.
Їх зовсім не багато, в обличчя можна майже всіх впізнати.
Це є ті самі, які керують головами.
Які вмгадуть казки і куди далі йти.
Вони є трохи божевільні, але тому вони і вільні.
В театрі, то є сценарісти, яким підвласні всі артисти.
Вони є вразливі, вибагливі, сміливі.
Та, що сценарій без актора? Безглузда передмова.
А вартго грати в тишині? Якщо стільці пусті, німі.
Виходить сенс є в кожній ролі.
На, що хто здатний, тог є доля.
І кожний день, то є нове, немов у перше бачишь все.
Схід сонця звідкіль й до гори.
Так підіймає зоновіс у тьмі.