..

І все було, як у вісні:
Блакитне небо, зорі, квіти,
Слова, що ти казав мені,
І казка наша, наче літо!
Твої слова, як ніж в грудях –
Ніколи не забути,
І ти сказав, що ти не я,
І так не може більше бути!
У моїм серці смуток, біль,
Не знаю, що робити!
Від слів твоїх не знаю я,
Куди себе подіти!?
І все було, як у вісні:
Блакитне небо, зорі, квіти,
І почуття твої, мої,
Неначе справжнє море,
Вітер!
Лише зостались холода,
Лиш почуття твого немає,
Немає сну, лиш каяття,
Останні миті на зіниці,
Тоді скажи навіщо я приречена любити?